Седна

Орбіта Седни

Седна ( Sedna ,2003 VB12)- самий віддалений та найхолодніший планетоїд з усіх, відомих у Сонячній системі.

Цей астероїд (або навіть планета) діаметром - 1700 км, що складає 3/4 діаметра Плутона, був відкритий у листопаді 2003 року. Назву він одержав на честь ескімоської богині моря.

Седна періодично стає то більш яскравою, то набагато тьмянішою - зміни відбуваються з періодичністю приблизно в 20 днів. Вважається, що все це тому, що її поверхня покрита світлими й темними плямами.

Таким чином, період обертання Седни становить приблизно 20 днів. Більшість планет і астероїдів обертаються набагато швидше. Земля обертається за 24 години, Юпітер і Сатурн - за 10 годин, а на багатьох астероїдах "день" триває лише кілька годин. Тому передбачається, що в Седни повинен бути великий супутник, як у Плутона , який поступово за рахунок гравітаційної взаємодії й "загальмував" її обертання. Супутника, на даний момент виявити не вдалося, можливо через те, що Седна від нього вже встигла "позбутися".

Поверхня Седни досить добре відбиває сонячні промені в порівнянні з іншими тілами пояса Койпера, що саме по собі дивно. Легко пояснити високий коефіцієнт відбиття поверхні таких транснептунових об'єктів, як Плутон: у перигелії вони наближаються до Сонця досить близько, щоб оновити свій крижаний покрив (деякі гази сублімуються, після чого намерзають знову). Як "доглядає" за своєю поверхнею Седна - поки питання. Повною загадкою виявився також і незвичайно червоний колір її поверхні. За підсумками спостереження був зроблений висновок, що Седна є одним із самих червоних об'єктів Сонячної системи, можливо настільки ж червона, як Марс!

Седні потрібно приблизно 11487 років, щоб замкнути свою надзвичайно витягнуту орбіту. У найближчій точці до Сонця, вона віддалена від нашого світила на 74 а.о., а в найдальшій - на 900 а.о. (1 а.о. - астрономічна одиниця - відповідає середній відстані від Землі до Сонця, це приблизно 150 млн км. Для порівняння: Плутон у середньому віддалений від Сонця на 39 а.о., а Нептун - на 30 а.о.) Деякі вчені вважають планетоїд першим відомим нам представником так званої хмари Оорта - гіпотетичного утворення на самих окраїнах Сонячної системи, звідки до нас інколи "навідуються" комети. Точніше кажучи, у випадку Седни, річ іде про внутрішню хмару Оорта.

На таку незвичайну орбіту Седна була закинута, імовірно, у результаті давнього міжзоряного катаклізму. Про це свідчать перші детальні дослідження цього об'єкту. Швидше за все, якась зірка пройшла поруч із Сонцем понад чотири мільярди років тому і стала винуватцем ряду потрясінь, що змінили нашу планетну систему. За результатами комп'ютерного моделювання це найбільш вірогідна теорія походження Седни, однак залишається відкритим питання про можливість реалізації й інших, більш дивовижних сценаріїв.

Орбіта самої Седни має настільки "екстремальний" вид, що її неможливо пояснити гравітаційним впливом гігантських планет, які вважаються відповідальними за ексцентричну орбіту Плутона.

Хал Левісон, астроном з Південно-західного науково-дослідного інституту в Боулдере, штат Колорадо, один зі співавторів нової роботи, про яку мова йде, вважає, що якщо Седна колись і була "виштовхнута" однією з відомих нам планет, то для того, щоб змінити свою орбіту на поточну, їй однаково довелося б пережити ще один катаклізм, внаслідок якого Седна виявилася настільки далека від нас...

Левісон і його французький колега Алессандро Морбіделі з обсерваторії в Ніцці використовуючи комп'ютерне моделювання, вивчали п'ять різних можливих гіпотез зміни орбіти Седни. У результаті найбільш імовірним вони вважають ту, що промовляє на користь теорії, висунутої ще першими дослідниками Седни (цю теорію, зокрема, дотепер активно підтримує один з першовідкривачів планетоїда Майкл Браун з Каліфорнійського технологічного інституту). Відповідно до цієї теорії, Сонце було породжено в скупченні зірок. У перші 100 мільйонів років його життя, одна або більше зірок із цього скупчення занадто близько зблизилася з нашим світилом, що призвело до змін у Сонячній системі.

Інші теорії, включаючи гіпотезу про те, що Нептун і Уран, перебуваючи в минулому на більше витягнутих орбітах, можливо, "підштовхнули" Седну й інші небесні тіла до зовнішньої частини Сонячної системи, підтримки не одержали. Ці планети виявилися недостатньо масивними, щоб зробити такий "подвиг" за час їх коротких ексцентричних фаз, пояснює Левісон.

 

Втім, обчислення Левісона й Морбіделі дозволяють знайти докази в підтримку ще однієї популярної ідеї, відповідно до якої за нинішню орбіту Седни відповідальна гіпотетична планета, що перебуває приблизно на відстані 75 а.о. від Сонця. І виявлення такої планети усе ще залишається можливим, хоча дотепер пошуки виявлялися безуспішними.

До того ж дослідники висунули, нову гіпотезу, що також здатна прекрасно пояснити нинішню орбіту Седни. Відповідно до неї, Седна була породжена поруч із невеликою зіркою(коричневим карликом), масою приблизно в 20 разів меншу, чим маса нашого Сонця, а потім була захоплена Сонцем під час катастрофічного зближення із цією зіркою.

"Що саме разюче в цій ідеї - так це те, наскільки ефектно вона дозволяє описати існуюче положення речей, - говорить Левісон, обчислення якого показують, що приблизно половина матеріалу, що належала планетарній системі коричневого карлика, у результаті цього інциденту могла перейти до Сонячної системи. - Навіть якщо це й сумнівна ідея, вона однаково заслуговує на уважне дослідження".