На Титан відправлять роботів зі штучним інтелектом
Для вивчення супутників Сатурну замість однієї великої міжпланетної станції можна використовувати автономних роботів. Дослідник із США Вольфганг Фінк вважає такий підхід оптимальним.
Зараз супутник Сатурну Титан є об'єктом вивчення зонду "Касіні". Кілька років тому з його допомогою на поверхню космічного тіла був висаджений зонд «Гюйгенс», який вперше в історії спустився під хмари цього небесного тіла і передав фотознимки поверхні. У вчених після цього експерименту стало ще більше питань.
Моря з метану і етану... За запасами вуглеводнів Титан перевершує всі родовища нафти і газу на Землі в сотні разів. Лід, камені, вічна хмарність і поки що погано вивчені процеси в атмосфері. Суперечки про те, чи можуть йти на Титані дощі, йшли декілька років. Ряд непрямих ознак на зразок підозріло свіжих обвалів указує на геологічну активність і, цілком можливо, гігантський підземний океан під товстим шаром льоду впереміж зі шматками скель.
Дослідники ще тільки приступають до вивчення цих питань. Поки ж відстань від Титану до Землі (а це понад мільярд кілометрів) виключає відправку туди корабля з екіпажем. Значить, залишаються тільки автоматичні станції. Тоді як їх краще спроектувати?
На думку Фінка, замість одного великого апарату слід створити безліч роботів меншого розміру і вкласти в їх «мозок» гнучке програмне забезпечення – програми, які зможуть самі ухвалювати рішення і виконувати різні дії без участі людини.
Особливо важливе останнє. Річ у тому, що швидкість світла – всього 300 тис. км/c і 1200 млн км до Сатурну світло пройде за 4000 секунд (це більше години в один кінець). Такі затримки виявляються критичні при управлінні апаратом. Якщо робот похитнувся на обриві, то до того моменту, коли на екрані співробітник ЦУПа на Землі побачить це похитування, апарат вартістю в сотні мільйонів доларів вже понад годину лежатиме на дні якого-небудь яру.
Або ще одна банальна ситуація – виколупати з мерзлого грунту слизький камінь. Людина робить це не замислюючись: її рука відчуває розподіл навантаження, і мозок тут же коректує зусилля. А що буде, якщо мозок стане дізнаватися про те, що рука торкнулася поверхні, тільки через годину? Роботи, які мають працювати на Титані, повинні самі справлятися з підтримкою рівноваги, підбором зразків, які цікавлять вчених, в ідеалі активно шукати цікаві об'єкти.
Якщо перші міжпланетні станції здійснювали посадку на грунт і за їх збереження вже не доводилося турбуватися, то ось повноцінне вивчення поверхні планет і їх супутників вимагає радикального прориву в технологіях штучного інтелекту. Зменшення мікросхем і зростання їх продуктивності дозволили розпочати роботу над «інтелектом» роботів. Разом з цим, як вважає Фінк, народилося і розуміння, що зосереджуватися на одній великій станції не варто.
У проекті американського дослідника багато роботів, і всі вони активно обмінюються інформацією між собою. Наприклад, роботи не чекають сигналу із Землі, якщо під ними починає зісковзувати шар грунту під час обвалу або десь близько прокидається метановий фонтан. Наземним роботам, крім того, допомагатимуть аеростати, що висять в небі Титану, а ретранслятор, що обертається навколо супутника, забезпечить обмін радіосигналами між всіма апаратами.
«Зараз ми працюємо над проблемою комунікації між роботами, – говорить Фінк, – і в майбутньому ця армада роботів стане нашими очима, вухами, руками і ногами в космосі. Вона сама вестиме дослідження, без постійного контролю людини».
Ключові слова: