LRO підтвердив теорію живого Місяця

Для більшості учених Місяць — абсолютно мертве небесне тіло. Тут ніколи не дмуть вітри, не йдуть дощі, не падає сніг. Тому немає тут і ніяких процесів вивітрювання. Пояснюється це частково відсутністю на Місяці атмосфери. І єдине, що хоч якось міняє зовнішність найближчого до нас небесного тіла, це рідкісні удари по його поверхні, що залишають на ній відмітини великих і малих кратерів. У останні півстоліття таких ударів по Місяцю завдає навіть людство, хоча попередні чотири з гаком мільярда років це було прерогативою виключно природних небесних тіл — великих астероїдів і час від часу комет.

Безглуздо в цьому сенсі порівнювати Місяць із Землею. Але навіть Марс з погляду мінливості набагато цікавіший. Невідомо, чи зберігається тут якась вулканічна активність, але зміни можливі і без неї. Ті ж кратери, що раз у раз виникають на поверхні Марса, з часом приховують пил і пісок, які приносить вітер. Вічна мерзлота в районі полярних шапок, перетворюється на постійно змінну мережу тріщин у полярних широтах планети. І навіть поблизу екватора з схилів глибоких ярів раз у раз відбуваються зсуви — не виключено, що через воду, що тане під поверхнею.

На Місяці нічого подібного не немає, звідси і його застигла для земного спостерігача зовнішність. Тим більш неочікуванним було припущення міжнародної групи астрономів(російських, французьких і грузинських) під керівництвом професора Владислава Шевченка з Державного астрономічного інституту імені Штернберга (ДАІШ) МГУ, зроблене кілька років тому.

Вивчаючи фото місячної поверхні, зроблені американським космічним апаратом Clementine в 1994 році, Шевченко і його колеги відмітили дивні утворення на схилах невеликого кратера Рейнер в місячному океані Бурь. Виглядали вони так, ніби по стінках кратера зійшли обвали, причому зовсім недавно: місячний грунт, як м'якоть яблука, темніє, коли оголюється. Утворення, схожі на обвали, були набагато яскравіші, ніж райони кратера, що оточують їх, так що вони, напевно, набагато молодші, ніж кратер Рейнер. Щоб перевести твердження про молодість на мову чисел, учені визначили вік різних ділянок кратера по спектральних вимірюваннях все того ж апарату Clementine, застосувавши метод, який вони розробили незадовго до цього. Відповідна робота була опублікована ще в 2007 році. І вимірювання підтвердили здогадку. Якщо кратеру Рейнер в цілому декілька десятків мільйонів років (це за місячними мірками небагато), то деякі з світлих утворень були молодші ніж півмільйона років.

«При цьому їх реальний вік може бути ще менший, — пояснив професор Шевченко. — Це може бути і півмільйона років, а може — і десять років, і п'ять років. Просто чутливість нашого методу не дозволяє уточнити вік на менших масштабах».

На жаль, перевірити сміливу гіпотезу відразу не вдалося. Роздільна здатність фотокамер Clementine була близько 100 м на піксель, так що побачити на цих зображеннях окремі валуни, що скотилися по схилах кратера, і залишені ними борозни неможливо. Проте ось вже декілька місяців на орбіті навколо природного супутника знаходиться «Місячний орбітальний розвідник» LRO (Lunar Reconnaissance Orbiter), а його камера LROC здатна побачити об'єкти розміром всього 50 см!

Днями команда LROC опублікувала фото кратерів в океані Бурь, які повністю підтвердили припущення Владислава Шевченка та його колег. На фото виразно видно і каскади обвалень на стінках кратерів, і тонкі борозни, і подекуди навіть окремі валуни. Мова, правда, не про Рейнер, а про інший, удвічі більший кратер Марінус, розташований східніше. Проте вчені впевнені, що у Рейнері LRO побачить те ж саме. Ну а найголовніше — ніякого застиглого, мертвого Місяця не немає.

Правда, залишається питання про походження цих обвалів. Значить, якийсь механізм виникнення обвалів повинен діяти. Потривожений грунт, природно, сповзе по крутому (близько 20 градусів) схилу, але спровокувати це зрушення щось повинне.

Учені помічають, що ситуація тут чимось схожа на обвали, які іноді спостерігаються в марсіанських ярах. Тонка атмосфера Червоної планети так само не здатна спровокувати лавину, як і практично відсутня атмосфера Місяця. Проте на Марсі є велика кількість підземної води, яка цілком може розтати або випаруватися і тим самим порушити рівновагу, спровокувати обвал. Але на Місяці?

Звичайно, після недавніх ударів остаточно зрозуміло, що на Місяці вода існує. Проте зосереджена вона в районі полюсів. А океан Бурь — це гігантська рівнина із застиглої лави, якій вже мільярди років. Ніякої води тут бути не повинно, і причин сумніватися в сухості цього «океану» до цих пір не було.

Що спровокувало обвал на Місяці, поки що залишається загадкою. За словами Владислава Шевченка, одна з гіпотез — це місяцетрясіння. В результаті ударів крупних астероїдів по нашому природному супутнику починають розбігатися сейсмічні хвилі, які цілком здатні порушити рівновагу і призвести до обвалів.

Разом з тим ясно, що сейсмічне пояснення якщо і вірне, то неповне. «На деяких схилах ми бачимо ситуацію, коли поряд лежав десяток начебто однакових каменів, — признався московський астроном. — І три з них в абсолютно різних місцях раптом сповзали, а інші сім як лежали, так і залишилися». Таку ситуацію складно пояснити місяцетрясінням, тому єдиного пояснення немає.

 


Ключові слова: