Шматочок астероїду Ітокава може не долетіти до Землі. Історія місії

У місії з доставки на Землю речовини з астероїду, яку всіма правдами і неправдами намагається довести до кінця японське космічне агентство, сталася нова біда: у зонда «Хаябуса» відмовив останній двигун.

Японське космічне агентство JAXA повідомило, що у космічного апарату «Хаябуса» відмовив двигун D— останній з чотирьох іонних двигунів.

Відповідно до поточного плану місії саме двигуни D і C повинні були розвивати тягу, яка скорегує нинішню траєкторію «Хаябуси» для червневої зустрічі із Землею (А і B відмовили досить давно). Проте в роботі двигуна C ще два роки тому помітили проблеми, і до цих пір розгін проводив двигун D. Як тепер поведуть себе інженери японського космічного агентства, незрозуміло. Поки вони намагаються запустити D, але якщо цього зробити не вийде, доведеться розбиратися з нестійкою роботою C — без всяких гарантій. Передбачалося, що «Хаябуса» стане першим космічним апаратом, який сяде на астероїд, візьме зразок його речовини і поверне капсулу з безцінними частинками на Землю. Отримати зразок неземної речовини від відомого астероїда астрономам дуже хотілося, але зближуватися з практично невагомими об'єктами(тяжіння астероїда «Хаябуси» в 100 тис. разів слабше земного) і маневрувати відносно них інженери практично не вміли.

В рамках порівняно недорогого проекту передбачалося відпрацювати цілий ряд нових технологій. Одна з них — це іонні двигуни, які повинні були розвивати основну тягу під час міжпланетного перельоту. На відміну від більшості ракетних двигунів, що використовують хімічну енергію для викиду реактивного струменя, іонні двигуни працюють на сонячних батареях, так що їх ресурс куди більший. Інша цікава технологія — це використання масивних маховиків для управління апаратом «Хаябуса». Також дуже багато маневрів під час критичного епізоду місії — повинні були здійснюватися за допомогою комп'ютерних систем. Це теж сміливе рішення, хоча вибору у японців особливо і не було: «Хаябуса» відправлявся на зустріч з абсолютно незвіданим світом. При цьому затримка зв'язку з апаратом досягала б десятків хвилин; часу проаналізувати ситуацію на Землі і дати потрібні команди не було.

Спочатку планувалося, що метою місії стане астероїд Нерей, який раз у раз зближується з нашою планетою на відстань менше півмільйона кілометрів. З цього і почалися біди проекту. Для зустрічі з Нереєм запуск повинен був відбутися в 2002 році, проте всі японські космічні плани порушила аварія ракети М-5. Всі пуски були зміщенні в часі, і поки «Хаябуса» дочекався своєї черги, «вікно» запусків до Нерею закрилося.

Учені підібрали «Хаябусе» нову мету — астероїд 1998SF36 зі схожою орбітою. 1998SF36 був на той момент безіменним астероїдом, але після того, як він став метою «Хаябуси», йому привласнили ім'я "Ітокава".

У 2003 році старт «Хаябуси» все-таки відбувся. Відразу після виходу на орбіту у апарата відмовив двигун A. Втім, і трьох двигунів цілком вистачило б для виконання наукової програми без всяких обмежень, якби не чергова біда. Незабаром після старту, коли апарат розпрямив крила сонячних батарей і включив двигуни для перельоту до Ітокави, його наздогнав потужний сонячний спалах. Енергетичні частинки серйозно пошкодили батареї — а значить, впала і тяга іонних двигунів.

У результаті до своєї мети апарат прибув на три місяці пізніше, ніж планувалося, — у вересні 2005 року. А вже в листопаді треба було відправлятися в зворотну дорогу, інакше траєкторії Землі і «Хаябуси» не перетнулися б. Замість трьох посадок (або «дотиків») до Ітокави в плані довелося залишити дві. До того ж у цей час відмовили два маховики, що забезпечують повороти апарату в просторі.

Коли ж «Хаябуса» нарешті дістався до Ітокави і отримав перші зображення астероїда, астрономи прийшли в захват і здивування, а інженери — в жах. Виявилось, що цей астероїд (а може, і багато інших, відповіді до цих пір немає) — це не кам'яний масив, а купа гостроребрих каменів, які утримує разом взаємне тяжіння (і, не виключено, якась масивна серцевина). Учені почали думати, як утворюються такі купи, а інженери готові вже були оголосити, що посадка на такій поверхні неможлива. На щастя, незабаром з'ясувалося, що з іншого боку на Ітокаві є більш менш рівне місце, де посадка виглядала реальною.

Через низку збоїв одна посадка пройшла невдало (хоча при цьому апарат, як і планувалося, зміг залишити на астероїді алюмінієву пластинку з іменами 880 тисяч землян з майже 150 країн). Крім того, апарат повинен був випустити на поверхню крихітний робот «Мінерва» (масою 519 г), оснащений сонячними батареями і трьома фотокамерами. Дві з них утворюють пару для стереозйомки об'єктів, розташованих на відстані від 10 до 50 см від робота, в тому числі для зйомок окремих порошинок. Третя камера могла б спостерігати більш віддалені об'єкти поверхні. Передбачалося, що переміщатися по поверхні «Мінерва» буде перевалюючись з боку на бік за рахунок руху трохи асиметричного маховика усередині. Однак після відстикування робота зв'язок з ними встановити не вдалося, і «Мінерва» було втрачено. Імовірно, робот полетів у відкритий космос.

26 листопада апарат здійснив ще одну спробу забору грунту. У момент максимального зближення з поверхнею астероїда стався збій комп'ютера. Апарат втратив орієнтацію і пошкодив один з двигунів, невдовзі зв'язок з ним був втрачений. Чи вдалося забрати грунт, залишилося невідомим. Проте керівництво місії все ж таки ухвалило рішення запечатати капсулу і спробувати повернути її на Землю. Втім, вже через тиждень після відбуття з Ітокави зв'язок «Хаябуси» із Землею пропав — позначилася відмова маховиків орієнтації. Лише через декілька місяців апарат, поволі обертаючись навколо своєї осі, розвернувся у бік Землі, і в березні 2006 вдалося відновити управління.

Почалася дорога «Хаябуси» додому. І навіть відмова двигуна B і нестійкість в роботі двигуна C, що трапилися на півдорозі, зрештою не могли перешкодити цій тривалій подорожі. Коли б не остання поломка. Як розвиватиметься ситуація далі — чи вдасться інженерам перезапустити двигун D, чи ризикнуть вони задіювати нестійкий двигун C або придумають що-небудь ще — поки не відомо.

Сподіваємося, що через півроку капсула все-таки увійде до атмосфери, що її оболонка переживе перевантаження і перегрів і що учені зможуть знайти її в австралійській пустелі. А всередині, незважаючи ні на що, все-таки будуть декілька шматочків астероїду Ітокава.

 


Ключові слова: