Сонячна система. Її склад та будова - Марс, Земля та ін
 
 
  Головна
  Усі новини
  Космос
    Сонячна система
    Галактики
    НЛО
    Космонавтика
    Інше
  Фото
  Реферати
  Інформація
  Гостьова книга

 

 
 
 
 
     
 
Дивовижний супутник Сатурна - Гіперіон
 

Дивовижний супутник Сатурна

супутник Сатурна - Гіперіон

Один із самих незвичайних супутників Сатурна – Гіперіон, він схожий на гігантську морську губку. Його виняткова пористість дозволяє без особливої для себе шкоди поглинати дрібне й велике космічне сміття: метеорити просто провалюються вглиб супутника, залишаючи за собою нові глибокі дірки. Згідно останніх досліджень, супутник на 42% складається з пустот, а решта в основному становить водяний лід.

Гіперіон один з найстаріших космічних об’єктів, він має досить невелику середню щільність 0.54 г/см3 та досить неправильну форму (360x280x225 км). Рух Гіперіона має хаотичний характер, він обертається дуже непередбачувано, залежачи від гравітаційного впливу Сатурна, та його найбільшого супутника Титана.

Цікавість, яку раніше викликав в астрономів Гіперіон, тільки підсилилась після чотирьох польотів, зроблених поблизу цього супутника (восьмого по величині в системі Сатурна) міжпланетною станцією "Cassini" в 2005-2006 р. У вересні 2005 року "Cassini" зблизився з Гіперіоном на відстань 510 кілометрів. З'ясувалося, що на цьому супутнику не лише найбільше кратерів серед інших супутниках Сатурна, вони при цьому набагато глибші та краще зберігаються. У деяких кратерах проглядається дивна темна речовина, з якої складаються "нижні шари" Гіперіона.

Група фахівців, очолювана Дейлом Круйкшанком з Дослідницького центра NASA, проаналізувала склад Гіперіона, використовуючи дані встановлених на "Cassini" ультрафіолетового спектрометра UVIS і спектрометра VIMS, що працює в оптичному та інфрачервоному діапазонах.

Виходячи з того, що цей супутник відбиває тільки 30% падаючого на нього світла, був зроблений висновок про те, що "брудний" лід місцями присипаний якоюсь темно-червоною органічною речовиною невідомого походження (присутність вуглеводнів може вказувати на поширення в Сонячній системі основних "цеглинок", необхідних для зародження життя). Такий же матеріал, сконцентрований у нижній частині кратерів інших супутників Сатурна - Феби і Япети.

Американські дослідники також знайшли на Гіперіоні вуглекислий газ (CO2), однак не у звичному "чистому" виді (у якому він присутній на багатьох інших небесних тілах Сонячної системи) - адже вуглекислий газ за такої температури повинен був би випаруватися й зникнути з поверхні Гіперіона через кілька мільйон років. Замість цього там присутні компоненти CO2, приєднані до інших молекул (можливо, і до молекул води), що дозволяє вуглекислому газу залишатися на поверхні супутника досить довго (понад 4,6 мільярди років). З подібною ситуацією вчені вже знайомі внаслідок досліджень Ганімеда і Калісто, великих супутників Юпітера.

Саме вуглекислий газ Круйкшанк вважає тим самим критично важливим компонентом, що і дозволив стати Гіперіону настільки "пористим". Можливо, на зорі існування Сонячної системи при формуванні Гіперіона з уламків інших космічних тіл (в умовах досить скромної сили тяжіння), він містив в собі великі запаси CO2, які пізніше були втрачені, залишивши після себе порожнечі. Не виключено, що інші невеликі супутники Сатурна мають подібний склад і виглядають схоже.

Розміщено: 5.07.2007